Центральна вулиця

Ця вулиця в селі не мала ніякої назви. Ми назвали її так тому, що  вона продовжує вести вгору і прямо, проходить через село на східну окраїнуГорбачівка .

Вище клубу по правій стороні за  хатою Борщів раніше жив Голубенко Михайло з дружиною . Іх діти:

Ольга  - вийшла заміж за Кротевича.  Микола, побудувався у Яру.

Віра вийшла заміж під Глухів – село Нова Гребля.

 Голубенки продали цю хату Ящуку Івану Григоровичу з дружиною Шаповаленко Галиною Овсіївною.  Галина приїхала з Німеччини вже вагітною. Ящук приїхав у Калашинівку після війни трохи пізніше. Уроженець  Західної України. Говорили, що там у нього була дружина і діти. З Галиною жили  громадянським шлюбом. 

Дочку, що народилась назвали – Марія, вийшла заміж за Лавренка Івана Андрійовича, сам з Ярославця. Це подружжя купило хату у Боженка.

За Ящуком проживало сімейство  Голубенко Семена Євменовича – його дружину звали Устина. Діти - Андрій, Михайло, Поліна, Григорій, Микола, Володимир. Семен Євменович не повернувся з фронту.

Син Андрій також був на фронті, згодом після війни помер. Був одружений, дружина Надія (Надєчка) . Жили в цій батьківській хаті.  Хата згоріла. Надєчка з сином Василем, побудували хату на Яру.  А на цьому місті пізніше був побудований новий будинок культури.

Михайло – жив у Зазірках.  Григорій – пішов у армію і після служби залишився в Липецьку.  Микола – виїхав на цілину.

Поліна – жила в Калашинівці. Замужем не була. Працювала у ланці, потім у школі прибиральницею. Володимир також живе в Калашинівці .

Далі,  напроти вигону, стояла хатина Саєнка Івана Михайловича. Жінка Марина Іванівна(Маринка). Помер Іван не на фронті, а вдома в роки війни. Залишилося 4 дітей  – Василь, Мотря, Петро, Вірка.     Василь жив у Калашинівці на Горбачівці. 

Мотря вийшла заміж в сусіднє село Покровське.

Віра – дитина інвалід дитинства. Живе нині у онуки Віри - Галі у Полтаві

Саєнко Петро Іванович жив у батьківській хаті  (добрий плотник, столяр, пічник, покрівельник, - майстер широкого профілю). Дружина Петра – Віра з Покровського, працювала на фермі  – дояркою.  Мали троє дітей  - Тетяна, Ніна, Галя.

За цією хатою стояла Голубенка  Федора  (загинув на війні ) - дружина Тетяна (Гагін).  Від першого шлюбу у Тетяни Володимирівни було четверо дітей – Олександра, Люба, Пантелій , Микола.

Олександра (Шуретя) – жила у Калашинівці, Люба виїхала на цілину, Пантелій , Микола – померли малими…

Тетяна після війни вдруге вийшла заміж за Сидоренка Михайла Андрійовича , мали трьох дітей

 Віталій -  жив в Росії, зараз повернувся в Калашинівку..                  Леонід – жив  в Росії в п. Алексино Ленінградської обл., помер   Зінаїда – виїхала і живе в м. Волхов.

Остання хата по правой стороні перед колгоспним двором  - була хата Голобородька Єрофея , дружина - Наталія Кузьменко (на фото справа)

(сестра Кузьменко Катерини).

Мали трьох дітей      

Катерина, Марія і Анатолій  (праворуч).

Катерина жила в Калашинівці, а потім виїхала у Шостку до дочки Софії.

Анатолій – ?  Марія виїхала на цілину

З правої сторони розміщувалася колгоспна ферма. Корівники, конюшня, телятники, водокачка, сушарня. Широкий двір, наповнений запахом гною, силосу, кислого молока.

Колгоспний двір був огороджений забором  і стояли ворота. Напроти воріт до колгоспного  двору, були дві споруди  - комори для зерна.

На території колгоспного двору стояла хата Шульги Івана Якимовича, рідного брата Шульги Тимофія. Родина жила заможно, тож більшовики розкуркулили їх і виселили з хутора. Поблукавши по світу, і не знайшовши долі і пристанища, Іван Якимович повернувся перед війною на рідну землю з сином Федором. Його дружина померла по  дорозі додому.  Радянська влада прийняла його і дозволила поселитися у своїй же хатині. В народі його звали Сидір, а хату люди потім прозвали «Сидорова хата». Тут і доживав він віку,  одиноко і  самотньо, без допомоги і участі односельців. Син Федір не повернувся з війни.

Після смерті Шульги І.Я. його хату використовували  під дитячі яслі. Сюди селяни водили своїх діток, а самі працювали у полі чи  на фермі.

Завідуючою  у цьому сільському дитячому закладі  працювала ще не заміжня наша мама  - Папка Є. Д (на фото в центрі).

  Няньками та виховательками були  – Луговик Олена Степанівна, Гагін Катерина Павлівна (Борщ), Голубенко Люба Федорівна, Поваром - Шут Анастасія Кузьмівна. Вихователі були настільки юними, що їх важко відрізнити від вихованців. Дітей приходило десятків зо три.

Згодом в тій хаті збиралися з ранку бригадири і  ланкові,  щоб отримати  наряди на роботу. Отримавши наряд, бігали попід хатами,  вигукуючи хто сьогодні іде на яку роботу. Сільські сторожі ховалися в хаті від дощу,  коли сторожували колгоспне добро. Тут було людно з ранку , а вдень хата стояла відкрита. Тютюновий запах не вивітрювався роками, бо  чоловіки курили самосад. Це було місце, де як і біля вітряка передавалися всякі новини і чутки.

З правої сторони вулиці, стояла колгоспна комора (імбар). А перед ним у 65-70 роках побудована баня, на два відділення для чоловіків і для жінок. Баня працювала два рази на тиждень . В ці дні всі хуторяни з милом і рушниками вирушали митися. По дорозі на Новоселицю ще стояла кузня та вітряк.

Після імбару в сторону до села знаходився гараж, де ночував колгоспний автомобіль. Водій Боженко Петро, кожного ранку віз старших учнів до Зазірської восьмирічки. За гаражем була хатинка, в якій довгий час розміщався  магазин (лавка), а потім ішла територія кладовища.  Між кладовищем і початком вулиці Горбачівка знаходився вигін.  На цьому місці колись стояла велика клуня та хатина де жив мірошник  Хавкун Йосип. Клуня згоріла. В селі з’явилась електроенергія, необхідність у млині відпала і мірошник виїхав до Глухова.