Горбачівка

Вліво від садиби Борща Михайла Олексійовича йшла вулиця, що в народі називалась Горбачівка. Справа був вигін, за яким виднілося кладовище, а зліва рядок хат.

Першою хатою була садиба Івашини. Старший син Івашина Юхим був інвалідом, і йому перейшла батьківська хата . З ним проживала сестра Мотрина з дочкою Анютою. А ще одна сестра Марія (Маня) вийшла заміж за Шута Івана Кузмича. Анюта, коли стала доросла, приняла в прийми солдата - Череватова Андрія , родом з Вінниччини.

  Анюта з Андрієм свого житла не будували, жили у батьківській хаті, доглядаючи дядька та матір.  Мали вони дітей Віктора, Миколу, дочку Галю. Віктор вже помер. Микола жив у Тернополі. Галя мешкала у Москві. 

За хатою Івашини і огорожею їх городу, веде невелика вузенька дороріжка до садиба Борща Афанасія Олексійовича, брата Михайла Олексійовича. Хату поставили в глибині городів подалі від дороги. Біля хати ріс фруктовий сад. Тут панував спокій. Сюди мало хто заходив з односельців. Дружина Афанасія – Варвара Іванівна невисока, спокійна, добра господиня. 

  Їх діти:  Наташа, Микола, Анюта.   Микола працював учителем і жив у Котельві  Полтавської обл. Наташа вийшла заміж за Лисенка Михайла Григоровича, що  партизанив під час війни, і переселилась в Зазірки.

Анюта була замужем за Моргуном , працювала бригадиром, була енергійна, грубувата, (посада вимагала керувати чоловіками). Померла ще зовсім молодою. Моргуни мали сина Миколу, який в селі не залишився. 

Далі по дорозі двір - Щура Миколи Якимовича.Дружину звали Кулина, (дочка Зубара Йосипа).  Дітей мали:

Поліна – померла молодою. Жила в Шостці, мала двоє дітей. Олександр жив у Ярославці, Петро  - жив у Свесі, Володимир ?.

Коли помер чоловік Микола, Кулина виїхала з хутора до сина Володимира, продавши хату Щур Марині Кузьминічній. Чоловік якої, Щур Іван, загинув на війні. Жила Марина з дочкою Євдокією. Жили одиноко, бідно відокремлено. Довго Євдокія ходила в дівках, а потім прийняла приймака Реву Анатолія Павловича з х. Новоселиця. Мали двох дітей – Тамару і Василя.

За господарством Щура Миколи Якимовича розпочинався сад, який називався Приходькіним.  В саду стояла маленька хатинка, сюди поселився Приходько Максим, після того як його розкуркулили. До того він жив у хаті, яку облаштували під клуб. Був невдоволений таким рішенням односельчан, але потрібно було виживати. Приходько був добрим бондарем, майстрував діжки та бочки. В той час ще скляних банок не було. Тому його товар користувався попитом у селян.

Пізніше Приходько свою хату відписав сесриній дочці - Щур Мотрі Якимівні. 

Сад родив довго. Тут росли антонівка, пепенка, білий налив інші добрі сорти яблук. За радянських часів, урожай фруктів був щедрим. Урожай стерегли, плоди возили продавати, потім сад постарів і став доступним для всіх. Дерева без належного догляду почали всихати.

         Навпроти Приходька жив Щур Яків Якимович і дружина його Катерина Василівна. Дітей у них не було. Катерина продала хату Шаповаленко Поліні Овсіївні,  дочці Шаповаленко Овсія, що жив на виїзді з Калашинівки до Зазірок.

 Шут Іван Кузьмич з дружиною Марією (Манька), жили далі повз Щура Якова.  Іван Кузьмич загинув на війні. Марія залишилась з двома дітьми, Леонідом та Василем.  Леонід виїхав у Макіївку


Василь Іванович жив у батьківській хаті, одружився з Вірою, яка працювала дояркою на фермі. Доглядав матір, а коли її не стало, купив хату у Ярославці,.

Мали двох  дітей - Сергія і Лєну.

Навпроти Шута поселився Голубенко Тимофій, який приїхав із Самари 
з дружиною Ганною, що була родом з Ярославця . Тимофій був комуністом і його заселили у розкуркулену хату, і Тимофій зайняв її зі своєю багатодітною сім’єю. За цією сім’єю так і залишилося прізвисько - Самарські. 

Дітей було вісім.  Сергій, Федір, Костя , Феня, Варка, Михайло, Ніна та Майя (померла маленькою). Четверо приймали участь у Великій Вітчизняній війні. З фронтів не повернулися Костя та Федір (дружина Тетяна (Гагін).

Феофанія воювала, після війни поселилась в Криму.

Голубенко Сергій Тимофійович, учасник війни, прийшов поранений з війни. Одружений з Ольгою Кирилівною Давиденко (дочка Каздобиної Софії).   Голубенко Сергій Тимофійович був активістом, комуністом як і його батько, але високих посад не займав, мав свою пасіку та  доглядав  за колгоспною,  Жили в батьківській хаті.

Їх діти Ліда, Галя, Віктор - нині живуть у Полтаві.

Варвара (Варка)  - жила у Калашинівці заміж вийшла за Шаповаленко Івана  Романовича. Жили Шаповаленки на горі, за старою школою, на краю  села, біля самого Яру.

Михайло жив у Калашинівці (біля Яру), його дружина Олександра Антонівна з Ярославця. Діти Віра, Ліна, Галя – в  селі не залишились.

Ніна – вийшла заміж за Василя Ляшенка на хутір Покровське, що розкинулося на протилежному березі нашої річечки.

За Голубенками, у маленькій хатинці жила сім’я  Степана Луговика,

дружина Олена Володимирівна (Гагін). Степан родом з Ярославця, працював у Калашинівці зоотехніком. До війни в хуторі були свинарник, корівник, курятник. Для нього роботи вистачало.  Степан пішов на війну і в перші ж дні війни загинув. Дітей залишилося двоє – Микола  і Анюта. Після війни Олена народила Володимира.

Микола виїхав на цілину.  Анюта вийшла заміж за  Базиля Леоніда.  

Навпроти Луговиків на підвищенні стояло три хати. Першою була оселя Саєнка Василя Івановича.  Василь Іванович, син Саєнка Івана Михайловича, взявши за дружину Ольгу Вікентіївну,  

що мешкала на Посьолку не став жити біля батька, а відгулявши весілля, на голому горбку напнули будку з дощок, та там і жили. Люди були роботящі тож невдовзі побудували добротну хату. Василь добре столярував, брався до любої роботи, дружина справлялася і вдома і в полі. Хоч і невелика хатина але затишна, суха і світла.  Василь мав хист до будівельних робіт, будував хати, сараї, клав печі, підводив під старі хати цегляні фундаменти. Дітей мали шестеро.

Марія, вийшла заміж за Хоменка Івана, жили в хаті його батьків за греблею.

Микола, женився на сестрі Ольги Василівни, що працювала в хуторі медсестрою. Жили в Кролевці. Марія і Микола хрещенники нашого батька. Галя – заміж вийшла у Ярославець. Надя - заміжня, живе в Конотопі. Валя  вийшла заміж і жила у Дунайці. Вітя  жив у Кролевці, одружився на Ярославській дівчині.

Вище по цьому горбку колись жила Щур Марина. Марина залишилася вдовою, її чоловік, Щур Іван, пішов на фронт і не повернувся. Заміж вдруге не вийшла, сама виховувала дочку Євдокію. Своє горе переживала тяжко працюючи, віддаючись роботі до останніх сил. В роботі їй не було рівних. Мовчазна, небагатослівна, не переймаючись чужим життям, жила з дочкою відлюдно. Дочка, як і мати , не дружила з однолітками ні в дитинстві, ні в юності. За воротами їх двору майже ніколи не було гостей.
Хатинка, в якій вони жили була старенькою, тож коли Щур Кулина задумала продавати свою хату, Марина не вагаючись купила її і переїхала, а свою хату продала Гагіну Василю Григоровичу. Василь, працюючи бригадиром, мав можливість, надбати будівельного лісу, тож збудував на цьому місті нову хату. 

 Василь був одружений з Голубенко Галиною Михайлівною (дочка Надєчки). Зараз вони виїхали у Ярославець. Все життя жили в стані війни. Розходились, сходились . В черговий раз, після ролучення Галина купила хату в Ярославці , за нею і Василь подався у Ярославець.

У них було дві дочки:  Юля, Галя.

На найвищій точці горба, біля самого поля, стояла хата Кротевича Костянтина Сигизмундовича. По національності поляк, Кротевич з’явився у Калашинівці після війни. Дружина  Голубенко Ольга Михайлівна.  Дочка Голубенка Михайла , що жив на місці, де потім мешкали Ящуки. Костянтин мав поганий зір, довгий час працював у колгоспі комірником, а дружина Ольга народжувала дітей, працювала у полі і давала лад вдома. Померла від хвороби.

Дітей у Кротевичів було теж багато: Владік – схожий на батька,  виїхав у Ташкент; Аліна, жила у Глухові; Ліда; Люда; Катя – жили  у Сумах; Віталій ?. 

Нижче Кротевича під горою притулилася хата Голубенка Олександра Самійловича (Самохович). Спочатку була землянка.  Погріб вритий  у землю. Хата маленька на дві кімнати, земляна долівка.  Одружений на Галині Григорівні. Сама здалеку із-за Десни.  Олександра Самійловича , що працював у  Шостці у банку, на війну не взяли, бо був на броні. Там у місті Шостка познайомився з Галиною.  Привіз її  в Калашинівку до своєї матері Палажки. Після звільнення Калашинівки, Олександра все ж на війну призивали, повернувся живий. Невістка із свекрухою  не вжилися, тож невдовзі перебралися у землянку. а потім побудували хату і сарай. Землянка, що колись слугувала житлом, стала тепер погрібом. Дітей Олександ і Галина Григорівна мали четверо. 

Ольга жила в Донбасі в с.  Мостки,  мала двоє дітей, по смерті батька забрала до себе матір. В це село переїхав і найменший Іван, одружився, має доньку. Микола виїхав  у Чернігів, там мав сім’ю. Володимир у путивльському районі, дружина Шура. Пізніше забрали Олександра Самойловича.

Сім’я була напрочуд  талановитою. До музики мали хист всі і дорослі і діти. Грали на різних музичних інструментах. Їм легко давалося гра на гармонії, балалайці,  гітарі, баяні, мандоліні, на ложках.  Не зважаючи на бідність, тут був рай для душі, пристанище гарного настрою. Хоча сім’я переживала все те що і люди всієї країни і даного хутора. Голод і холод, війну. 

Олександр Самійлович працював завідуючим клубом, згодом на зміну йому завідувати клубом став син Володимир, намагалися до кожного свята організувати невеликий концерт, залучаючи до виступу як дітей-школярів, молодь так і старше покоління. 

Через дорогу знаходилось господарство Голубенка Йосипа Гнатовича, яке було одним з останніх обійсть, що замикали хутір. Його дружина Поліна Пилипівна (Шульга). Йосип Гнатович не повернувся з фронту.

Йосип і Поліна мали чотирьох дітей.

Михайло, (1924 року народження), прийшов з армії,  оженився на дівчині з Ярославця. Перша дружина померла. Вдруге женився і жив  Зазірках.  

Олександр Йосипович залишився жити на батьківському подвір’ї. Відслуживши в армії у прикордонних військах, одружився на Ліді. Працював на фермі, був добрим колієм, любить випити, хворий на цукровий діабет, через що ампутували ногу. Мали троє дітей. Тоню, що померла у 14 років, Миколу , Анатолія.  Микола зараз живе у Калашинівці разом з батьками.

Катерина  (1926 р. н.)  замужем на Покровському за Старосельским.

Ольга вийшла заміж за Голубенка Миколу Семеновича. Живуть на цілині.

Останньою хатою з правої сторони вулиці була хата Горбача Матвія Яковича.   Власне через цю сім`ю вулиця і отримала назву – Горбачівка.    Матвій,  уродженець с.Ярославець, одружився за 10 років до  революції,. взявши за дружину сироту Катерину Василівну, що працювала у панів Кочубеїв, доглядаючи малих дітей. Про рідних Катерини Василівни майже нічого невідомо. Вона ніколи не розповідала про своє життя, про рідних. Згадувала лише про брата Тихона . Відомо тільки те, що він хворів на туберкульоз і помер від хвороби. Інших відомостей, якого роду вона, хто її батьки, як потрапила у нянки до панів - немає. Матвій був старшим за наречену на 10 років. Пані Кочубей, віддаючи заміж Катеринку дала приданого - 25 золотих, на той час неймовірно величезні гроші. 

Шукаючи долі,  виїхав у Київ на заробітки, маючи вже трьох дітей.  Передреволюційні події змусили повернутися до рідного села, де жила сім’я його батька, Горбача Якова.  В Ярославці  свого житла не мав, тому побудував хату в лісі, на відрубах (отрубах) – на хуторі, між Ярославцем і Калашинівкою.  Місце звали  - Друківшина, з одної сторони, річечка, ярки, провалля, з іншого поле. Жив на хуторі до тої пори, поки радянська влада не вирішила переселити хуторян.  Вибір зробити допомогла циганка, указавши, щоб ішов за водою, тобто до Калашинівки, куди текла вода струмка. Так доля розпорядилася, що сім’я Горбачів поселилася у Калашинівці. Люди допомогли розібрати хату та перевезти на нове місце. А місце вибрали на краю села, де було роздолля  - луки, близько ліс, річка.

Були освічені, побували по світах, тому тягнулися до них хуторяни, ходили в гості, цікавились їх думкою про події, міжнародне положення, радились і ділилися своїми бідами, клопотами.

Було у Горбачів четверо дітей.

 Дочка Антоніна жила в Ярославці , була заміжня за Дмитренком Іваном Андрійовичем. Торгувала у магазині. а в 1947 році переїхала з чоловіком Іваном в Калашинівку. Хату у якій мешкали вЯрославці, до війни, відсудила одна не добра людина. Працювали в колгоспі, а от жили на квартирі. То ж порадившись просили батьків, аби дозволили поселитися в хуторі. Так родина Горбачів, де вже жили онуки, діти покійної Анастасії,  Євдокія та Іван, поповнилася новими жильцями - дочка Ніна з чоловіком Іваном.  Дмитренко Іван Андрійович, мав освіту спеціаліста сільського господарства, поки був у Ярославці, займав різні посади був комірником, об’їзджчиком полів, секретарем профспілки, головою сільради. В Калашинівці, після переїзду з Ярославця, відмовлявся від усіх посад, що були запропоновані правлінням нового колгоспу. Не шукав легкої роботи, працював на різних польових роботах та фермі..

Був розсудливий, спостережливий і уважний до всіх. Його завжди називали не інакше як по імені та по батькові, а це означило, що завоював він до себе заслужену повагу і шану хуторян.

Ніна Матвіївна була красуня, мала красиву статуру, чорне густе волосся, карі очі, чорні брови, вдягалася зі смаком. Виділялася серед односельців благородним виглядом. Уміла ладити з людьми, допомогала рідним і сусідам. Але й образити себе не давала. Працювала у полі виконуючи різні роботи, а в 60-х роках працювала в крамниці (лавці). 
Ніна Матвіївна померла 28 лютого 1980 року,

Іван Андрійович - 21 червня 1985 року. 

 Друга дочка  - Анастасія (Настя) проживала у Ярославці, була заміжня за Папкою  Дмитром Григоровичем.

Трагічно загинула в 1932 році, залишивши сиротами Дуню та Івана. Саме Євдокія, виконуючи прохання найменшого сина Горбачів - Василя Матвійовича, доглядала на хуторі стареньких Горбачів з 1940 року, а пішли вони з життя в 1952 році, Матвій Якович 5 березня на 75 році життя, а Катерина Василівна у вересні того ж року. У січні 1950 року Євдокія вийшла заміж за Шульгу Івана Тимофійовича, а через дві неділі поспіль оженився її брат Іван, взявши за дружину Кузьменко Катерину Михайлівну. 

 Третя дочка  - Софія була заміжня за Баштовим Василем Кіндратовичем. Спочатку жили в Донбасі, потім переїхали до Глухова.

Син  - Василь. В школу ходив  у Ярослвці, жив у сестри Ніни. Перед війною закінчив 10 класів. В 1941 році вступив до Глухівського педагогічного інституту. Під час війни забрали його німці на примусові роботи в Німеччину. На холодному, кам’яному острові Вася загинув, свідки-односельчани привезли родичам невтішні новини та паспорт - останній документ про сина.    Більш детально про сімю Горбачів на сторінці "Династії".

У 60-ті роки, через дорогу від Дмитренків, побудував свою хату Базиль Леонід, що приїхав з Глухівського району. Будівельник по спеціальності, працював на будівництві ферми, потім трактористом, бригадиром.    Познайомився з Луговик Анютою, що працювала на фермі. Одружилися, звели хату, народили четверо дітей – Віктор, Наташа, Ірина,  Сашко.  Хлопців уже немає в живих. Дівчата повиходили заміж, та виїхали з села.

Далі за околицею було місце, котре називали Горіле, а ще далі розкинулось урочище, що носило назву Борщове із знаменитою в цих краях Ведмедівською криницею.