До Яру

Від Горбка в південному напрямі розпочиналась вулиця що вела до урочища Яр. На розі вулиці зліва стояла хата Лісунова, а з правої сторони  навпроти двору Лісунова Івана жив Кузьменко Федір Моісеєвич, що доводився рідним братом Кузьменка Михайла Моісеєвича. Федір Моісеєвич продав хату Котлубаю Івану, котрий розібрав будинок на будматеріали і використав їх для будівництва своєї хати в Яру. Відтоді це місце пустує.

Федір Моісеєвич побудував нову хату на узліссі Яру на самій горі.  

Дружину його звали Олександра, було чотири сини - Микола, Михайло, Володимир, Анатолій та донька Поліна ? (Люба) ? Діти виїхали з Калашинівки та оселилися у м. Свесса. Батьків до себе забрав Микола
Хату, що стояла під Яром Федір Моісеєвич при виїзді продав Василенку, який хату розібрав та перевіз у село Ярославець.

Першим помешканням після пустиря по правій стороні дороги, що вела на Яр було помешкання Голубенка Михайла. Його сім’я складалася з дружини ()? та чотирьох доньок - Варвари, Єфросинії (Пріся), Поліни, Марфи.
Варвара – жила у с. Погребки, замужем за Василенко Федором. Чоловік не повернувся з фронту. У Варвари був син Василенко Микола Федорович. 
Єфросинія (Пріся) – стала третьою дружиною Шульги Тимофія Якимовича. Від цього шлюбу залишилися діти - Іван, Семен, Євдокія та Валентина. Пріся дуже часто хворіла, померла коли старшому Івану виповнилося 12 років. 
Поліна – жила у м. Глухів, заміж не ходила. Працювала наймичкою у сім’ї євреїв. По характеру була лагідною, сердечною, поступливою і роботящою, за що єврейська сім’я і цінувала Поліну.
 Марфа - жила х. Калашинівка. Молодою була дуже красивою з гарним станом, видна з лиця. Перед війною з Калашинівки виїжджала, потім повернулася до рідного краю. Народила дочку Катерину. Поселилася з малою донечкою у маленьку хатинку, що стояла у вуличці Козинівській. 
Голубенко Михайло відносився до сильних середняків, за що після революції їх розкуркулили та виселили. 
 А в цю хату поселилася сім’я Смирнова Федора, дружину якого звали Федора. Як і багато Калашинівських сімей ця сім’я була багатодітною. Мали трьох доньок та сина – Євдокію, Миколу, Ніну, та Поліну. Смирнов Федір покинув сім’ю і зійшовся з жінкою з Ярославця.
Євдокія – вийшла  заміж за Голубенка Володимира Семеновича. Виїжджали з Калашинівки до с.Воргол, з наміром там оселитися, але повернулися до Калашинівки. Спочатку жили у будинку тестя Федора, а потім купили хатку, яку продала їм Голубенко Марфа. 
Микола - жив у с. Тулиголово. Трагічно помер молодим. 
Ніна – виїхала у Одесу, там вийшла заміж, мала доньку. 
Поліна - інвалід дитинства, залишилась біля матері в Калашинівці.

Нижче по цій стороні дороги жив колгоспний водій Боженко Петро з дружиною Марією, з ними проживали його мати і своячениця (сестра дружини) . Саме у Боженка з’явився перший радіоприймач - перше диво цивілізації. Люди приходили до них слухати новини. Дітей було: Віктор, Поліна, Віра, Галя,...   Постарівши вони продали  хату та виїхали з Калашинівки до когось із дітей.

Цю хату купив Лавренко Іван Андрійович.

Сам з Ярославця, одружився на дочці Ящука, Марії Іванівні. 
Вони побудували на цьому місці нову хату. Дітей четверо: Всі виїхали з села.  Валентина у Рівненську обл.;  Любов у Сумську;  Олена в Полтавську. Найменший син Іван з’явився на світ коли подружжя і не чекали такого дива. Дівчата вже були майже дорослі. Іван Іванович став не тільки розрадою для батьків, але й суттєвою допомогою для них та сусідів. На той час з хутора молодь поїхала шукати кращої долі, а тут залишилися лише старенькі. Нині Іван одружений вдруге і живе у Путивльському р-ні.? 

Навпроти Боженка жила сім’я Шаповаленко Романа (брат Шаповаленко Овсія, що жив на самому краю Калашинівки, при в’їзді зі сторони с. Зазірки, з дружиною та двома синами. Сини пішли на війну та віддали своє життя за Батьківщину. Один з них був ще не одружений, а другий Іван встиг одружитися на Голубенко Варварі Тимофіївні, яка доводилась сестрою Голубенка Сергія Тимофійовича. Від Івана залишилася донька Валентина Іванівна, яка вийшла заміж за Лубанець Леоніда з х. Новоселиця.
Варвара овдовівши вийшла заміж вдруге (прийняла чоловіка), та жила по сусідству з Кузьменком Федором на горі під Яром, мали вони двоє дітей - Євгенія і Марію. Після смерті чоловіка, продала хату у Калашинівці і переїхала у с. Зазірки. Доживала віку Варвара Тимофіївна з онуками (дітьми дочки Валентини).

Шаповаленко Варвара, купивши хату на горі Калашинівки, під самим яром, продала хату свекрів Зубар Ользі, матері Зубара Івана Лукича. Іван Лукич одружився на Ковалеко Євдокії Степановні із Зазірок. У Івана Лукича і Євдокії Степанівни є син Юрій. Юрій учився в інституті, через хворобу довелось покинути інститут. Іван Лукич помер, Євдокія живе сама в своєму домі, а син Юрій живе у баби, матері Євдокії.

Ще нижче справа по дорозі жила сім’я Борща Максима і Євдокії Юхимівни.

Максим не повернувся з фронту, Євдокія залишилася вдовою – солдаткою з двома синами сиротами - Василем та Миколою. 
Борщ Василь Максимович разом з дружиною Надією Григорівною живе у Калашинівці у батьковій хаті. Мають двох синів - Сергія і Олександра. Хлопці одружені і живуть у с. Ярославець.
Борщ Микола Максимович одружився на учительці Галині Леонтіївні, яка квартирувала у Євдокії Юхимівни. Микола вже помер, жив у с Ярославець, мав двох синів.

 Нижче під самою горою жила сім’я Голубенко Самійла з  дружиною  Пелагеєю (Палажка). Вся сім’я мала хист до творчості. Уміли грати на різних інструментах. Ніяке весілля, чи інші заходи не обходились без музикального супроводу Голубенків. Без музичної освіти , мали природний дар абсолютного слуху. Витинали так, що ноги самі в танок просилися. Були прості і не зазнайкуваті.

Мали шестеро дітей:

Михайло та Олександр жили у м. Шостка, працювали в банку.

Олександр ще в Шостці одружився з Галиною. В Калашинівку переїхали коли у Галі вже була дитина. Пробували жити у батьківській хаті, не вжилися з батьками. Потім  оселилися в землянці, під горою, біля Горбачів.

Єлізавету – забрали в Німеччину на примусові роботи, після війни на батьківщину не повернулася, а оселилася в Івано-Франківську.

Василя – мобілізували в 1943 році на фронт, не повернувся з війни

Анюта – жила у батьківській хаті, з матір`ю мала дочку Ліду.

Марія  пішла заміж у Ярославець за Кобзаря

 Через дорогу від Голубенко Самойла біля підніжжя гори збудував собі хату Шульга Яким . Сім’я була заможною та багатодітною, шестеро дітей.

Шульга Пилип Якимович - жив у х. Калашинівка по вул. Козинівській, мав двох синів та доньку. 
Шульга Варвара Якимівна – вийшла заміж за Іллєнка ? в с. Зазірки, мала сина та доньку.
Шульгу Устину Якимівну – взяв за дружину Горбач Аким з Ярославця. 
Виховали Устина та Аким п’ятьох дітей. Пантелій ще до війни працював у Ленінграді, помер в блокаду. В Санк Петербурзі залишився його син Микола. Паша – жила у Ярославці, мала доньку Ольгу Авдосєву. У неї було двоє синів. Уляна - жила у Ярославці, мала доньку - Марію Щербину, у Марії троє дітей. Проня – жила з батьками у с. Ярославець.  Іван  - також залишився у с. Ярославець. Діти роз’їхалися по світу : Віктор  на Сахаліні, Галя  у Нижньому Новгороді, Геннадій та Люба у Пітері, Таня та Василь у Києві, лише Віра живе у с. Ярославець.
Шульга Олександра Якимівна - жила у шлюбі з Кузьменком Михайлом Моісейовичем у х. Калашинівка, мали трьох дітей.

Шульга Тимофій Якимович залишився у батьківській хаті. Чотири рази одружений. Від другого шлюбу у Тимофія Якимовича був син Микола, який не повернувся з війни. Від третьої дружини Єфросинії Михайлівни Голубенко (Пріська) було четверо дітей - Іван, Семен, Євдокія та Валентина.
Тимофій Якимович працював у лісництві. На роботі стався нещасний випадок – пошкодив ногу. Ногу підлікували і вона вже зажила, але потім сталася повторна травма покаліченої ноги. Поранення було серйозним, рана довго не заживала і щоб не виникла гангрена, ногу ампутували до коліна. Тимофію Якимовичу виготовили дерев’яний протез, з яким він навчився пересуватися по двору. Працювати на повну силу, звісно вже не міг, але не складну роботу по дому виконував. 

Четверта дружина Марія Іванівна з с. Яценя погодилася стати дружиною чоловіку - інваліду та мачухою чотирьом дітям. Прийшла у сім’ю коли Івану було 15 років, Семену 10 років, а Євдокія і Валентина були ще менші.

Доживав віку Тимофій Якимович з дочкою Валентиною, яка і зараз живе у х. Калашинівка у батьковій хаті, вийшла заміж за Демуру Степана Антоновича.  Його сім’я переїхала після війни в с. Ярославець – переселенці. Батько працював паламарем у церкві, мати не працювала. В сім’ї було четверо дітей. У Валентини і Степана двоє дітей:

Юрій живе у м. Кролевець, має будинок, сім’ю.

Люда живе у м. Києві, замужем, мають сина Сергія.

Сини Іван та Семен померли. Донька Євдокія вийшла заміж у х. Новоселиця,  а зараз живе біля дітей у м. Луганську.

Сусідами Шульги були Пастушенко Костянтин та дружина його Ганна. Костянтин був хворий на астму, яка стала причиною його смерті. 
Їх діти:
Євдокія Костянтинівна, (баба Водя), з 1911 р.н., заміж пішла за Гагіна Федора Кузьмича, мешкали по вул. Козинівській, мали сина Володимира. Єфросинія (Проня) - жила у с Дунаєць, заміжня, мала сина Євгенія.

  Катерина - 1929 р.н., жила у батьківській хаті з матір’ю. Після випадку отруєння чадним газом, сестра Водя забрала її до себе. Там Катерина і доживала віку. Заміж не ходила, гарно співала.

Біля хати Пастушенків був колодязь з ключовою водою. Стіни та дно колодязя вистелене дошками. Тут була найкраща вода в хуторі - чиста, прозора. Сюди за водою приходило майже все село. Колодязь щороку вичищали та відмивали від бруду, мулу, листя іншого сміття, що наносилося вітром. До того часу, поки на колгоспному дворі не пробили артезіанську свердловину, сюди на водопій приганяли колгоспних корів та коней і літом і зимою.

 Наступне господарство належало Борщу Леоніду Гнатовичу та Катерині Павлівні (Гагін). Спочатку побували невелику хатину, пізніше, коли сім’я стала рости, збудували новий будинок.

На жаль Леонід Гнатович вже помер, а діти мають свої сім’ї і живуть далеко від рідного краю. 
Марію взяв за дружину Лубенець Анатолій. Виїхали у с. Тулиголово, разом з матір’ю Марії - Катериною Павлівною. 
Борис – одружився на Гаркавенко Ніні з с. Зазірки, зараз у м. Кролевець.
Галина – у с. Ярославець, а Володимир - у м. Кролевець

Далі були хати лише з лівої сторони вулиці (праворуч простягалось болото).

 Хоча хутір Калашинівка і не великий, але освіті дітей, яких було багато, селяни приділяли особливу увагу. Ще до війни, в глибині долинки, подалі від дороги, під горою побудували школу. Навчали дітей грамоти Бережецька Ганна Василівна, потім на допомогу прибула Галина Леонтіївна ? , а ще пізніше, вже в новій школі - Ніна Олександрівна Грабовська. Жила Ганна Василівна тут же при школі. Чоловік її - Гуров, до війни працював педагогом у Ярославській середній школі, та не повернувся з війни. Запам’ятався як строгий, вимогливий, а ще завжди акуратний і елегантно вбраний. З Бережецькою жила її мати та діти – Неля, Аделіна, Ігор. Дівчата повиходили заміж, Ігор закінчив сільськогосподарський інститут, загинув за невияснених обставин. Бережецька Ганна Василівна, закінчивши трудову діяльність, виїхала жити до доньки у Полтаву.

Поруч з учителькою у другій кімнаті, при школі, жила Дубина Наташа, - знаходилась на колгоспному забезпеченні тому, що була інвалідом дитинства, колгосп давав безкоштовно хліб та деякі інші продукти.  Незважаючи, на слабе здоров’я Наташа ходила на роботу, працювала не гірше інших колгоспниць. Нікому не потрібна, вона жила одиноко, поки не захворіла. Померла Наташа у лікарні в с. Ярославець.

 На самій горі біля яру жила сім’я  Шаповаленко Варвари Тимофіївни (Голубенко).  Потім  вона виїхала в с. Зазірки до дітей.

Біля них ще одна сім’я  - Кузьменко Федір Моісеєвич , з дружиною Олександрою та дітьми - Микола, Михайло, Люба. Діти  виїхали у м.Свессу, туди ж забрали батьків.

 Нижче під горою, поблизу дороги розташувалася хатина Куліш Марини. Діти – Катерина, Серафима, Михайло.

Хата була поділена на  дві половини.   Ділили її так: в одній половині хати жила Марина з сином Михайлом, у другій половині – її дочки  Катерина і Серафима.   

Катерина і Серафима   - дожили у цій хаті до смерті

Син Марини – Куліш Михайло за нечемний вислів про вождя країни, відсидів 10 років ув’язнення.

Після звільнення одружився на Кривонос Анастасії з Ярославця.

У Михайла та Анастасії було п’ятеро дітей - Михайло, Микола, Сашко, Катерина і Люба. З цієї сім`ї живих нікого не залишилось.

Далі по дорозі до Яру знаходилось помешкання Голубенко Надії Зосимівни.

Поселилася на цьому місці Надія після того як втратила житло. Жили вони в батьківській хаті по центральній вулиці Калашинівки. Після смерті чоловіка (Андрія) сталося лихо, від іскри з груби виникла пожежа і хата згоріла. Надія з дітьми Катериною, Василем і Галиною залишилася без даху над головою. З допомогою колгоспу для них збудували нову простору хату. 

Донька Катерина вийшла заміж за Гагіна Володимира Павловича. 
Син Василь залишився холостяком, навіть після маминої смерті.
Донька Голубенко Галина Михайловна вийшла заміж за Гагіна Василя Григоровича, тепер мешкають у с. Ярославець.

 Голубенко Михайло Тимофійович збудував свою оселю перед переїздом через рівчак, який літом наповнюється дощовими, весною талими водами та живиться підземними джерелами, що витікають з ярів лісу у народі прозваного - Яром. Рівчак ніколи не пересихав, через нього прокладена кладка з дошок. Переїхати через нього можна лише возом чи пройти пішки. 

Дружину Михайла Тимофійовича звали Олександра Антонівна, уродженка с. Ярославець. Дітей мали трьох - Віра, Ліна, Галя.

Віра жила у Кролевці, вже померла.

Ліна живе в Дніпродзержинську, а Галя в Одесі.

По тій же стороні рівчака, поруч з Голубенками, але глибше до Яру жили Давиденко Кирило і Софія, яка була одною з дочок Каздобина Ульяна. Кирило пішов на війну і не повернувся, Софія залишилася вдовою. У них було двоє дітей Василь і Ольга.

Василь Кирилович оженився на Шульзі Марії Петрівні, жили в батьківській хаті. Мали двох доньок Світлану і Аллу. Василь Кирилович працював у колгоспі на різних роботах, а вдома мав пасіку, яку майстерно доглядав, Марія Петрівна нині живе у одної з доньок.

Ольга Кирилівна вийшла заміж за Голубенка Сергія Тимофійовича (Самарського), мають двох доньок Ліду і Галю.

За рівчаком, який знову ділив хутір на дві частини, розташувалися ще кілька осель.

 Хата Шаповаленко Овсія була першою при в’їзді у хутір зі сторони с. Зазірки. Дружину звали Василина (Васька).  Дітей було дві доньки Галина (замужем за Ящуком), і  Шаповаленко Поліна.

Після смерті Овсія жінки боялися одними жити на краю села коло лісу і у хаті ніхто не жив.   Василина жила у доньки Поліни, там і померла.

По цій же стороні, в глибині долини ближче до Яру у батьківській хаті Каздобина Ульяна, жила його дочка Самко Надія Ульянівна. Надія вийшла заміж за Самка Степана, з с. Ярославець, який перейшов жити до Надії. Мали п’ятеро  дітей - Валентину, Галину, Марію, Володимира та Віру.

Валентина Степанівна – померла молодою.
 Галину Степанівну, забирали до Німеччини на примусові роботи. Після повернення звідти, вона проживала у Калашинівці, трохи нижче від хати свого діда, заміжня, чоловік Котлубай Іван Тимофійович. Він робив на конюшні, вона дояркою. Галина мала двох дітей - сина Валентина і доньку Олю. Спільних дітей з Іваном не було.

  Марія Степанівна - заміжня за Борщ Василем Гнатовичем, мали п’ятеро дітей.Володимир Степанович – виїхав у м. Псков.   

Віра Степанівна –  мала доньку Ліну. Вдруге вийшла заміж за Афанащенка Миколу Федоровича, жили у с. Зазірки.

Крайньою хатою , що тулилася до самого лісу, була хата Голубенка Миколи Михайловича, дружина Наталія Яківна (Голубенко). Чоловік Наталки, Микола працював у лісництві. Мали чотирьох дітей Галину, Миколу, Валентина, Віктора.  Потім продали хату і виїхали у м. Кролевець.

Хату купила Шульга Поліна Кузьмівна. Чоловік Петро (син Семена Пилиповича) помер, А вона доживала тут віку з дочкою Ніною. У Ніни уже був син Микола, коли вона вийшла заміж за Кіщенка Олександра з Ярославця. Від цього шлюбу народився Володимир.

 Десь по сусідству біля Котлубая Івана жила сім’я, що переїхала з Росії. Жили у хуторі не довго. Достовірних відомостей про них немає.